Стройка

З сумом дивлюся на срач, що розгортається навколо вирішення роду не вступати в “об’єднану організацію націоналістів”.

Я не хотіла загострювати на цьому увагу і публічно озвучувати причини, принаймні, зараз. Але інша сторона спершу приписала нам негарний мотив, а потім витягла мої слова з Привату і почала їх вибірково тиражувати. Ок, ось вони.

Чи хочемо ми взагалі об’єднатися з іншими націоналістами? Природно, хто ж цього не хоче! Чи хочемо вливатися в ДПНІ на умовах ДПНІ? Спасибі, немає.
І справа навіть не в тому, що тупе, “в лоб”, об’єднання зараз небезпечно. Об’єднання – це, вибачте, інтимний акт. Він вимагає великої взаємної довіри. Вимагає впевненості в тому, що твій партнер розумний і компетентний, що він тебе не “підставить”. Вимагає позитивного попереднього досвіду співпраці.
В даному випадку взаємної довіри немає вже давно, стосунки (будемо відверті) досить сильно зіпсовані, досвід співпраці у великій мірі негативний. Є й особисті претензії, і, що серйозніше, великі питання до методик та стилю роботи.
Дипломатичним відносинам це не заважає – а ось _об’едіненію_ заважає, і дуже сильно.
Я думаю, що в кінцевому рахунку всі проблеми вирішувані – але вони абсолютно точно не вирішувані знаскоку. І для їх вирішення потрібна добра воля обох сторін. Позиція типу: “А ну об’єднуйтеся зі мною негайно, а хто не хоче, той злодій і зрадник, який обдурив мою довіру!” – Вона кагбе зовсім не допомагає справі.

На закінчення цього спічу хочу закликати всіх учасників банкету не піддаватися старим образам і особистим злим почуттям один до одного. Так чи інакше, ми в одному човні і нікуди один від одного не подінемося.

Для мене дурень є якоюсь загадкою природи. Часто трапляється, що я, наприклад, сперечаюся з людиною – і довго сперечаюся, намагаюся його в чомусь переконати, а він все відповідає щось дивне, і видно, що не розуміє або розуміє якось перекручено, і я остаточно заплутуюся , не розуміючи, що ж я роблю не так і як з ним розмовляти, щоб він мене зрозумів …
І раптом мене осіняє: “Так він же просто дурень!”

Покійний генерал Лебедь говорив істину: “Дурість – це такий розум”.
Так воно і є. Дурень – не просто людина, яка має “мало розуму”. У якої-небудь тьоті Маші, кухарки на пенсії, що ділить дозвілля між городом і телевізором, розуму не те щоб у надлишку, але вона зовсім не дурна. У своїх справах і на своєму рівні вона орієнтується прекрасно, а туди, де її розуму не вистачить – і не лізе.
Дурень же лізе саме туди, де нічого не тямить, він активний, енергійний і фонтанує ідеями; дивного розуму його вистачає на те, щоб породжувати ідіотські думки і божевільні теорії, але рішуче не вистачає на те, щоб поглянути на себе зі сторони.
Дурість – можливо, єдиний порок, абсолютно резистентний до викриттю. Якщо людина, наприклад, хам, йому можна сказати: “Припини мені хамити!” Не обов’язково він припинить, але, швидше за все, зрозуміє, що тебе не влаштовує. Якщо він брехун, або боягуз, і т.д. – Можна сказати йому: “Не бреши мені, кажи правду!” або: “Як тобі не соромно так трястися!” – І, якщо навіть це не матиме дії, він, принаймні, зрозуміє, про що йдеться. Тобто зрозуміє, що мова йде про такий-то його недоліку, який, на жаль, помітний оточуючим. І треба хоча б трохи краще його приховувати.
А от дурню не можна сказати: “Будь розумніший”. Він не бачить себе, він не розуміє, як це. Він живе у двох вимірах, а третього не бачить. Дурень – як чорний ящик, який неможливо розкрити не тому, що в ньому щось міститься, а саме тому, що чогось дуже важливого в ньому не вистачає. У ньому – менше, ніж нічого.

Цікаво ще, що дурень, як правило, людина злий. У всякому разі, недобрий. На відміну від просто “нерозумного”, які бувають дуже добрими і милими людьми. Дурість і злість виразно якось пов’язані.

Що стосується справи Ніни Зенкова з Тули (господині книжково-газетного магазинчика, в якої виявили екстремізм в продаваних книгах і привернули її по 282-й), то воно йде дуже повільно, а точніше сказати, зависло.
Зенкова не встигла ознайомитися зі справою і подала прохання про те, щоб термін ознайомлення їй продовжили – і суд цей термін їй продовжив. Однак прокуратура опротестувала рішення суду.
Це все було ще в минулому році. Місяців зо три папери подорожували туди-сюди, і різні посадові особи вдумливо їх читали.
16 березня буде прийматися рішення по протесту прокуратури. Швидше за все, протест прокуратури буде відхилено – і Зенкова все-таки дадуть додатковий термін ознайомлення зі справою. Але, можливо, він буде задоволений, і справа так само неквапливо все-таки попрямує до суду. Втім, в цьому випадку Зенкова може подати скаргу до вищої інстанції (оскільки дочитати три пухких томи справи до кінця їй все-таки не дали) – і ця історія затягнеться ще на багато повновагих глав …
Тим часом термін давності за звинуваченням закінчується в липні. Так що все це дуже непогано.

Як ми знаємо про справу Попова постійно поширюється неправдива інформація. Вже щонайменше 3 рази з’являлися «зливи» в ЗМІ про те, що Попов нібито у всьому зізнався, сказав що ніхто його в рабстві не тримав і що він дезертир, погодився на угоду зі слідством і так далі. І кожен раз Андрій Попов спростовує цю інформацію.

У цій справі замішані інтереси серйозних людей. Якщо Попов був у рабстві і може показати, де і в кого він був, то це загрожує величезним скандалом. Це все одно, що розворушити осине гніздо. Цей скандал абсолютно нікому не потрібний, ні дагестанським, ні нашим властям. Тому всі зараз намагаються замовчати цю справу, зробити вигляд, що нічого такого й не було. Адже, за словами Андрія, там – в рабстві – ще залишилося багато російських хлопців.

Там реально якийсь беззаконня коїться. Спочатку його тримали в психлікарні, перевіряли, чи не божевільний. Ну припустимо. Перевірили: не божевільний. Тепер тримають у військовій частині, на незрозумілому становищі. Обвинувачення не пред’являють (принаймні, він сам свого звинувачення не бачив). З адвокатом своїм він не може побачитися вже кілька тижнів.

NB: І як на зло, все це відбувається в Саратові, а у нас тут Крилова судять – навіть не з’їздити туди … (

Upd.: Яндекс-гроші 410011187424487 – гаманець для допомоги Андрію Попову

Спробуй не їсти на ніч і засинати з голодним шлунком і протягом 1-2 тижнів ти почнеш бачити легкі світлі сни і щоранку прокидатися в хорошому настрої і вже з натхненням на що-небудь, і будеш вставати вранці свіжим, без млявого бажання валятися в ліжку пів дня.

Спробуй не додавати в їжу два приправи: сіль і перець і ти побачиш, що наїстися можна в 2-3 рази меншою кількістю їжі, протягом 1-2 тижнів тіло перестане набрякати, і через місяць ти помітно схуднеш (стосується тільки що мають зайву вагу) .

Спробуй не пити лимонад і будь-які газовані напої, куплені в магазині, і ти побачиш, як смачна проста вода і що для вгамування спраги потрібно набагато менше.

Спробуй не пити каву і чай протягом двох тижнів, і ти побачиш що тебе все радує, що ти спокійно засинаєш і глибоко спиш, що в тебе розглядалися напружені або похмурі зморшки обличчя і вся легка (або важка) нервозність пішла (або зменшилася мінімум удвічі )

Спробуй, прощаючись з людиною перестати говорити «давай, ну .. давай! »і ти побачиш, як легко і приємно прощатися.

Спробуй тиждень ходити і сидіти з прямою спиною, і ти побачиш, як покращиться твоя пам’ять, і наскільки швидше ти будеш міркувати.

Спробуй для людини, яка не подобається тобі, щоразу при згадці про нього, дарувати йому уявний найрозкішніший (або особливо хороший) подарунок, уявляючи, як він радіє, і ти побачиш, що він буде ставитися до тебе все краще, як і ти до нього.

Спробуй за годину-дві до сну вимкнути телевізор і комп’ютер і ти почнеш бачити свої бажання і творчі імпульси.

Спробуй 2 тижні говорити по телефону тільки у справі, і ти побачиш, що в добі 36 годин.

Спробуй щоразу при бажанні взяти сигарету – взяти яблуко / мандарин / апельсин / банан або випити склянку води і через 2 тижні ти відчуєш себе вдвічі міцніше, витривало і сильніше.

Спробуй кожен раз, як хочеш зробити щось цікавить тебе (нехай вперше, нехай рідкісне і тобі не властиве, але подобаються) зробити відразу і відняти хвилини роздумування і оцінки і побачиш, що ти можеш набагато більше.

Спробуй посміхатися кожен раз, як хочеться, посміхнутися перехожому, нехай і на пару секунд (забувши «що він може подумати про тебе») і на протязі місяця ти почнеш відчувати кожної людини знайомим і безпечним.

Спробуй полежати в траві, серед дерев, подалі від машин, не соромлячись людей, і ти почуєш в собі довгоочікувану тишу.

обігрівачі frico

“… З усіх, хто нам близький по крові, лише птиця, пристрасна жриця життя, несе за межі дня долю свою надзвичайну. Мандрівниця, сонячним вітром гнана, летить вона вночі – занадто короткий день для її неспокійного духу. У сірому, як галлів омела, місячному світінні привид її населяє пророцтво ночі. І нічний її крик – це крик самого світанку, крик священної війни оголених клинків.
На терезах її крил безмірно хитання ночі і дня, і під аркою польоту – землі кривизна. Закон її – чергування, двозначність – царство її. У просторі і часі, що породжує вона єдиним польотом, вільний вибір її – як в пустелю догляд самотнього. Поет і художник, що часи збирають у вищу точку одну, проваджені тим же пороком.
Про аскетизм польоту! Птах, сестра наша, більше всіх полюбила життя, таємно носить в собі жар найвищий крові. Її краса – горіння, і це не символ, а біологічний факт. Пташина плоть представляється нам такий невагомою: коли ми бачимо її проти сонця, нам здається, птиця спалахнути готова. У морі, полудень почуя, очі людина піднімає на святотатство: біла чайка, простягнена в небі, як жіноча кисть в полум’я лампи, підносить в сяйві сонця білизну рожево-прозору гостії …
Сну крило серповидное, знову знаходиш ти нас цього вечора – і на інших берегах! “

- Сен-Жон Перс, фрагмент із поеми “Птахи”

Вже в Гуаякілі. Всім привіт.

Була сьогодні на книжковому ярмарку. Нічого цікавого для себе не знайшла, зате дізналася, що новий роман Кортасара надійде в магазини вже на цьому тижні. Подивимося, що там вивудили з його чернеток.

З назв книг запам’ятала два цікавих.
Перша назва – шостий Гаррі Поттер. Тут, в Латинській Америці, назва, як і у випадку першого ГП в США (“ГП і Камінь Чарівника” – малося на увазі що американські діти не в курсі, що таке філософський камінь, а так краще купляться на назву), змінили. В ЛА шостий том переведений як “Гаррі Поттер і Таємниця Принца”. Дійсно, неможливо придумати коректний переклад “принца-напівкровки” для континенту, в якому є сотні і сотні термінів для позначення найхимерніших домішок крові всіх чотирьох рас.

Книжка Харукі Муракамі перекладено не як “Хроніки механічного птаха” а як хроніки птиці, яка заводить світ (як годинник). Дає хід світу.
Відразу ж виходить зовсім інше відчуття.

Ось цю пісеньку я написала в 16. Точно пам’ятаю, кінець першого курсу, моторошно тоді хворіла, і тоді ж була та холоднющая зима під тридцять градусів, коли заморожена кока-кола з холодильника на вулиці була тепліше, ніж повітря, і на вулицях навіть у саме людне час майже нікого не було. Як на фотографії нижче – ліхтарі в ряд, а на дорозі порожнеча.

Маша _violinka_ Логофет зробила в цій пісні приголомшливо вірну скрипку, рівно ту, яка там була потрібна – пастельна, з шепотком, на самому початку по звуку (в мені прокинувся сінестетік) – яскраво-червона, що йде в металевий фіолетовий.

У рожевих сутінках вулиць люди струмують, як мед.
Крок за кроком, прилипаючи по бруківці.
Повільно-повільно кружляє пара від осіб, пара йде сам собою.
Звідусіль, з усіх щілин, щільний, немов білий туман.

Будинок, будинок, будинок, будинок – будинків стільки, скільки зірок на небі.
Нині по всіх будинках ходять однакові, загалом, душі.
Вони страждають сніжним діабетом і вкрай не люблять холоднечу.
Їх сни в основному про те, про що передають в новинах.

Тихе, тихе, тихий час.
Хтось на небі підсипав снотворного в сьогоднішній град.
Мабуть, тому сьогодні всі тіні повзти лінуються, а люди сьогодні – не говорять.

Чи то душа моя, чи то вітер дме у вікно … Т-сс. Вже зовсім темно.
У рожевих сутінках люди струмують по вулицях.
У кожного там свій погляд і свій вітер – звідси стільки вітрів на світі.
Звідси, напевно, і моя безсоння.

Тихе, тихе, тихий час.
Хтось на небі підсипав снотворного в сьогоднішній град.
Мабуть, тому сьогодні всі тіні повзти лінуються, а люди сьогодні не говорять.

А вітер сьогодні, подивись, який вітер,
Він розпорошує цю музику по всій планеті.
Закриваючи очі всім, хто ще не встиг заснути.
Він задує мені рот і опустить повіки,
І, можливо, я засну навіки,
А може, мені вже ніколи не вдасться заснути …

Тихе, тихе, тихий час.
Хтось на небі підсипав снотворного в сьогоднішній град.
Мабуть, тому сьогодні всі тіні повзти лінуються, а люди сьогодні не говорять.

Велике спасибі за те, що ця пісенька звучить:
Сергійкові Бандурі (реалізація всього проекту), Олексію Ворошилову (запис і зведення), Маші Логофет (скрипка), Саші Глазкову (мастеринг)